Сергій КОНЮШОК: «Цей сезон був найкращим, але і найважчим»

— Цей сезон був найкращим за  спортивними  здобутками  і за організаційними перемогами  в Україні. Але, як на мене, був і одним із найважчих сезонів. Кожна організація в певній мірі розвивається, є кризові періоди, ми 2016-го  року  зіштовхнулися з цим. Але, дякувати Богу, все обійшлося, ми це пройшли. Всі перешкоди, які трапляються в нашому житті, потрібно гідно долати. Це надає нам сил і снаги рухатися далі.

 

— Із успішних моментів можемо згадати і організацію, і проведення командного чемпіонату світу, і перемогу на ньому українського дуету Лашин - Рекша...

— Це був найвизначніший захід за всю історію нашої федерації. Однозначно, думаю, на п'ять або навіть на п'ять з плюсом, враховуючи гроші, за які ми провели цей чемпіонат світу на «Арені Львів». Нагадаю, він відбувався 16-17 липня цього року у Львові. Це один із найкращих заходів, які організовували у всьому світі зі стронгмену. Тому підтвердження відгуки спортсменів з-за кордону. Чемпіонат, справді,  був організований  на дуже високому рівні, тому що у нас за ці роки зібралася команда  людей, кожен з яких чітко знає свої функції в організації. Тому все пройшло без ускладнень і на дуже високому організаційному рівні. У нас був парний чемпіонат світу, де в перший день змагань було чотири підгрупи команд,  з яких команди кваліфікувались до фіналу. Вісім найкращих команд виступили  «Арені Львів». Доля першого місця не була відома до заключної вправи. Справжніми козацькими, богатирськими, чоловічими зусиллями збірна України у складі Володимира Рекші та Олександра Лашина все ж таки перемогла саме в заключній вправі фаворитів цього турніру — спільний дует  Польщі й Словаччини.

 

— Скільки глядачів відвідали фінал?

— Близько 2 000. Зараз вже можу відверто говорити, ми хотіли проекспериментувати. Ми продавали квитки на цей захід за достатньо невеликі гроші — від 80 до 150 гривень. Для того, щоб більше мотивувати людей прийти на стронгмен, ми навіть придбали автомобіль Ford Fiesta, зробивши його  розіграш серед володарів квитків. Для того, щоби захід відбувся в кульове сальдо,  нам потрібна була мінімальна кількість глядачів  — 5 000. Звичайно, що ми недобрали, тож організатори трохи «попали» на гроші через купівлю автомобіля і витрати на організацію. Але ми зробили висновок, що, на жаль, поки що люди не готові витрачати гроші, підтримувати спортсменів власним гаманцем. Це нам, як організаторам, дає трохи інший вектор розвитку і фінансування заходів. В усьому світі глядач найбільше підтримує спортсменів і спортивні заходи купівлею квитків. У нас наразі ці заходи відбуваються винятково за спонсорською підтримкою або в деяких випадках за державний кошт. Але ці заходи не мають жодної комерційної привабливості для організаторів. Прикро, але маємо те, що маємо. Ми не зупиняємося на цьому. Просто ми зрозуміли, що нам легше робити безкоштовні заходи і трохи більше пропонувати спонсорам, партнерам. Я впевнений, що мінімум 10 000 глядачів зібрались би на «Арені Львів», якби це було безкоштовно. У нас є ідея знову провести великий турнір і наступного  року. «Арена Львів» — суперовий майданчик. А локація Львова -  дуже вигідна  з погляду географічного  розташування, щоб збиралися команди з усієї Європи. Будемо планувати на наступний рік безкоштовний захід.

— Хочеться розповісти шанувальникам спорту, що нашому легендарному спортсмену Василю Вірастюку у середу зробили операцію. Як він сам написав: «Пройшов капітальний ремонт, поміняли ліву шарову опору». Непроста операція була. Ми з ним розмовляли щойно, він сказав, що добре себе почуває, навіть виклав пост у Facebook. Що ти додаси з цього приводу?

— Василь нарешті зважився на таку достатньо серйозну операцію щодо  заміни суглобу. Цю травму він отримав через спортивну кар'єру. Ми зичимо Василеві швидкого одужання. Кажуть, що електоральна пам'ять у населення не дуже довга. В принципі пам'ять у населення не дуже довга, тому що Василь не бере участь у змаганнях з 2008 року, але навіть досі я інколи чую запитання від людей: «Коли наступні змагання Василя?». Я бажаю, щоби Вася відновився, аби він мав змогу виступити на змаганнях. У Васі останнім часом була настільки жахлива ситуація із суглобом, що він навіть 200 метрів не міг пройти, мучився. Ця операція була йому необхідна.

 

— Повертаючись до сезону, яскравим завершенням професійного сезону в Україні став турнір «Найсильніша людина України».

—  Це наш традиційний турнір – фінал Кубка України.  Найбільше організаційних сил витратив господар цього турніру Олександр Лашин. Він дуже хотів провести фінал сезону в своєму рідному  Маріуполі. Повне фінансування виділило місто, за підтримки міської влади і мера міста. Виділили критий палац спорту  «Іллічівець». Все, що потребувало організації, взяв на себе Лашин. Він був головним організатором і водночас виступав на турнірі, прагнучи захистити свій титул «Найсильнішого українця», який вигравав уже шість разів. Через ті витрати енергії, яких потребували всі організаційні питання, мені було видно, що він не був у своїх найкращих спортивних кондиціях. Я думаю, що це й стало на заваді того, щоби гідно боротися з Олексієм Новіковим за перше місце. За великим рахунком, Новіков виніс Лашина на цих змаганнях. За підсумком Лашин лише одну вправу виграв...

 

— І ще в одній вони поділили перше місце...

— У «Лог-ліфті» вони поділили першість, піднявши по 180 кг. І Лашин виграв «Прогулянку фермера».

 

— Це відоме правило: якщо учасник займається ще й організаційними моментами, це забирає занадто багато сил. І в тебе таке бувало не раз. Але Олександр зробив велику справу, ці змагання відбулися в Маріуполі, біля лінії фронту.  Організаційна заклопотаність Лашина полегшила завдання Новікову, який не думав про щось інше, крім виступу. Давайте поговоримо про нього. Йому 20 років, він став найсильнішим в Україні. Як ти оцінюєш його перспективи, зважаючи на його можливості, антропометричні дані, техніку? Чи можна сказати, що людина, яка в 20 років ось так виграє у досвідченого стронгмена, може через 5-10 років замахнутися на «World’s Strongest Man»?

— Думаю, однозначно. Спорт молодшає, я бачу цю тенденцію. Вважається, що силові якості чоловіка найкращим чином розвиваються тільки після тридцяти років. Але це в класичній теорії. А насправді, я можу сказати, спираючись на свій досвід, аналізуючи ситуацію, яка складається з топ-атлетами у світі: якщо людина у своїй спортивній кар'єрі переходить межу 30 років — вона просто не встигає відновлюватись через свої обмінні процеси організму.  До речі, ця тенденція простежується  більше у пауерліфтингу як у силовому виді спорту. Так само вона переходить на стронгмен. Тому перевагу мають більш молоді спортсмени, яким більше властиве відновлення. Олексій Новіков — яскравий приклад того. Як би ми не хотіли, хоча я не вважаю себе старим атлетом (мені - 33, Лашину - 34), але все одно це вже відчувається. Барон і Кобиляш — дуже потужні польські атлети. Наразі вони почали прогресувати, увійшли у когорту топових атлетів якраз у віці 22 років. У 2011 році, коли ми їздили на «Арнольд Классік», Матеуш Барон переміг, йому тільки-тільки виповнилося 22 роки. Разом з ним був тоді ще молодий спортсмен  Хафтор Бйорнсон із Ісландії, який, до речі, на міжнародному турнірі дебютував якраз у нашому Трускавці  2010 року, на матчевій зустрічі «Україна – Європа». Зараз йому 28 років, тоді теж було 22. Це ті спортсмени, які найбільше розкрили свій потенціал і стали топовими атлетами якраз у віці 22-23 років. Повертаючись до Новікова, я думаю, що він тільки на початку своєї професійної спортивної кар'єри. Найголовнішими чинниками цього прогресу є бажання і мотивація атлета, прагнення бути найкращим. Я бачу у Новікова цей запал. Він певною мірою  є безкомпромісним до свого прагнення бути найкращим, і в тому є його найбільший потенціал і перевага, на мою думку. Все решта — фінансові можливості, методика тренувань, відновлення — нюанси. Але якщо людина має прагнення, вона має більше шансів досягти своєї мети, аніж якщо має переваги, але не має бажання. В мене певним чином мотивація зараз не така, яка була у 25 років, коли я прагнув будь-що вигравати міжнародні змагання.

 

— У нашого стронгмену такі  переможні традиції йдуть через покоління. Василь Вірастюк двічі здобував титул  «Найсильнішої  людини планети», ти два рази ставав чемпіоном світу, Володимир Рекша і Віталій Герасимов – теж дворазові чемпіони світу. Для Новікова  ви - чудовий живий приклад, що наші стронгмени регулярно стають найсильнішими на планеті. Плюс перемога в командному чемпіонаті світу зараз у Львові. Усе це теж важливо, це і є чемпіонські традиції. У Новікова цікава історія. Василь прийшов із легкої атлетики, ти — з пауерліфтингу, Рекша і Лашин — із важкої атлетики. А  дідусь Сашка  - Володимир Петрович Сухомлин - від самого початку існування стронгмену робив богатирські снаряди. Його онук бігав серед цих важких «штук», бавився ними — і виріс, підіймаючи богатирські, стронгменівські снаряди. В результаті,  з нього вийшов ось такий стронгмен, і це, справді, класна історія. Ми всі віримо, що це тільки початок, адже йому лише 20...

— Додам, що Новіков за останній рік настільки спрогресував, що мені здається, в цьому році він не програв жодного українського старту.

 

— Українців  точно обіграв, але поступився  поляку Кобиляшу на  відкритому етапі Кубка України у  Рівному. Лашина він може обігрувати, він це показав. Звичайно, Лашин був не в оптимальних кондиціях, але все одно. А от, щоб обігрувати таких атлетів, як Кобиляш, ще потрібно працювати...

— Забігаючи наперед, я читав запитання читачів щодо того, чому наразі в нас немає топ-атлетів, які б змагалися з елітою стронгу. Я вважаю, що нам не вистачає внутрішньої конкуренції в країні, яка би стимулювала розвиток результату. В якійсь мірі це добре — для загального результату — що з'явився Новіков, що у Лашина з'явився гідний конкурент. Я хотів би, щоб, окрім Новікова, у нас було ще чоловік чотири-п'ять, які б на рівні рубались один з одним. Від цього ріс би результат, що ми і спостерігаємо у тих країнах, які делегують найкращих спортсменів. В першу чергу, у них є внутрішня  конкуренція. До прикладу, поляки — у них мінімум п'ять-шість чоловік, які на дуже високому рівні. Ми називали Матеуша Барона, Рафала Кобиляша. Але ще у них є Щепанський, Радзіковський. Зараз – ще й Осташевський, який в принципі на міжнародних стартах не так багато виступав. Але, виступаючи на «Арені Львів» на парному чемпіонаті світу, показав себе також дуже рівним і потужним спортсменом. Тобто в них є внутрішня «заруба» в країні, вона народжує результат. Так само є «заруба»  і конкуренція в Литві, там ціла когорта стронгменів міжнародного класу. Ці спортсмени, звичайно, вже трохи постарішали, але вони рубаються між собою вже років десять, у них є ріст результату. Нам не вистачало і не вистачає конкуренції. Якби у нас було п'ять чоловік на високому рівні — думаю, однозначно в недалекому майбутньому у нас народився би новий чемпіон. От я задумався про феномен Вірастюка. Я б не сказав, що, коли Василь виступав, у нас була висока конкуренція.

 

— З ним завжди конкурував Михайло Старов, але Василь не давав Михайлові себе обіграти. Єдиний раз Михайло став «Найсильнішим в Україні», коли Василь пропустив турнір через травму. Хоча Мишко був у хорошій формі, хороший командний гравець. В багатоборстві важко було комусь із Василем змагатися...

— Більш як феномен, самородок. Період потужних виступів Вірастюка — це якраз був золотий час стронгмену міжнародного. Тому Василь  більшою мірою  «втиснувся» у міжнародну конкуренцію.

 

— Наші читачі питають, чи теперішня українська  строгменівська когорта зараз набагато слабша, ніж за часів Вірастюка, чому  немає таких особистостей? Я би хотів запитати і відзначити системний процес, який Федерація стронгмену України веде вже три роки, який кожного сезону розпочинається з чемпіонату України...

— Насправді у нас процес розпочався ще 2009 року, просто у нас відбулася  певна турнірна еволюція.  2012-го ми зареєстрували офіційний вид спорту «стронгмен»  в Міністерстві молоді та спорту. Цьому передували певні організаційні кроки. 2014 року ми вже розпочали правильний, суто класичний спортивний процес як самої федерації. З 2014 року у нас регулярно проходять чемпіонати Україн в трьох вагових категоріях. Вони традиційно відбуваються  у Києві,  на базі федерації «K2 Strongman Gym”  в “X-парку». Київ не випадково вибрали відправною точкою сезону, тому що з усіх регіонів вигідно приїжджати до столиці. Можна простежити динаміку:  2014 року в нас було 27 учасників чемпіонату України,  2015-го  — вже 52, а  2016-го — 63. Тобто кількість зростає, причому якісно. Ми не маємо за мету залучити кого-небудь, нам потрібні якісні спортсмени. Нехай їх не буде 1000, нехай буде 100-200 спортсменів. Я думаю, що 200-300 осіб в Україні  вважають, що вони займаються стронгом. Нехай не виступають, але займаються цим видом спорту. Як на мене, якість важливіша за кількість. Немає сенсу всіх змушувати і заохочувати до виступу. Але в тому і є сенс розвитку — що у нас росте якість зацікавлених спортсменів. У нас офіційно є розрядні нормативи, ми присуджуємо і видаємо посвідчення майстрів спорту, які можна виконати на чемпіонаті України і на фіналі Кубку України. У нас є офіційні майстри спорту міжнародного класу. І днями  у нас даний  старт найвищому званню — заслужений майстер спорту зі стронгмену, який нещодавно на комісії Міністерства спорту отримав Олександр Лашин.

— Вітаємо Сашка із тим, що він став першим заслуженим майстром спорту зі стронгмену!  Системний процес дає результат. У цьому сезоні я відзначаю для себе такі нові імена, як Віктор Посудевський та Руслан Петруня. Петруня був на «Найсильнішій людині країни» четвертим, це безумовно, досягнення. Він програв лише в останній момент досвідченому бійцю, дворазовому чемпіону світу Віталію Герасимову, за плечима якого купа стартів і перемог на міжнародних турнірах, так що програв він видатному спортсмену. Як ти оцінюєш  перспективи цих новачків? Може, ще когось назвеш із перспективних?

— Почну із Віктора Посудевського. Це молодий (24 роки) спортсмен. Має нагороди в бодібілдингу й  пауерліфтингу. Тобто із достатньо хорошою силовою базою він прийшов у стронгмен. В категорії «прорив сезону» однозначно Вітя беззаперечний лідер. Він стартував на перших змаганнях для себе в лютому, ми проводили  Відкритий Кубок Києва. Він там не переміг, але показав фантастичні результати, у двох вправах — «Супер-йок» і «Прогулянка фермера» —  «виніс» усіх.  Тому Віктор й має прізвисько «Торпеда», адже він – дуже  швидкий. Посудевський  встановив рекорди України у вправах «Супер-йок» і «Прогулянка фермера» у своїй ваговій категорії. Але йому забракло змагального досвіду, тому на чемпіонаті України у ваговій категорії до 95 кг він став четвертим. Але реабілітувався — і виграв фінал Кубку України, який проходив 20 серпня у Луцьку. Він дуже прогресивний спортсмен, швидкий, потужний, цікавий, харизматичний, але - легковаговик. Зрештою, проводяться міжнародні старти й у цій ваговій категорії, там в нього дуже великі перспективи. Він у вересні поїхав у Фінляндію на чемпіонат Європи, де, на мій погляд, лише за браком досвіду  у підсумку став четвертим. Але я вважаю, що такі  невдачі насправді лише загартовують спортивний характер. Для майбутнього чемпіона, для спортсмена, який хоче багато чого досягти у своїй спортивній кар'єрі, такі старти кують  характер, додаючи злості й  стимулу для того, щоби покращувати свої результати.

 

— Ти вважаєш, він готовий до набору ваги? Це залежить лише  від нього?

— Так, він перейде у вагову категорію до 110 кг. Але зрозуміло, що Віті немає сенсу переходити в «супертяжі», тому що він невисокий порівняно з іншими атлетами. Скільки б він не важив, за антропометричними показниками не буде мати переваги для того, щоби  змагатися із «супертяжами». А Петруня якраз має всі вигідні позиції щодо антропометрії для того, аби  прогресувати і стати дуже серйозним спортсменом у найважчій ваговій категорії. Він є перспективним спортсменом, але він не є молодим, йому за 30. Він має родину, стабільну роботу, тому стронгменом він займається більше,  як хобі. Відтак через згадані  фактори перевагу мають молоді спортсмени. Вони ще не обтяжені тією купою турбот, які мають більш зрілі спортсмени. Звичайно, робота забирає велику кількість енергії. Не вистачає не стільки часу, скільки внутрішньої енергії зібратися на тренування і вийти на новий рубіж. Коли я був молодшим, мені мало що заважало для того, щоб прогресувати. Тож були зовсім інші тренування і виступи. Тому, у певний момент,  я й припинив брати  участь у тих турнірах, які я організовую. Просто неможливо встигати й там,й там. Потрібно робити щось одне, але класно, на високому рівні: або виступати, або організовувати.