ЛЕСЬКІВ: «В муху з 50 метрів? Це легко!»

Уславлена львівська гвинтівочниця Леся Леськів, яка ще чверть століття тому(!) стала чемпіонкою світу, і нині залишається на провідних ролях в Україні. У неї є всі шанси наступного року поїхати на свої четверті Олімпійські ігри. Нещодавно 44-річна Леся Северинівна стала переможницею Кубка України у Львові, а перед тим завоювала дві медалі на Всесвітніх іграх військовослужбовців в Індії.

– Всесвітні ігри військовослужбовців для нас, армійських стрілків, дуже відповідальні змагання, – розпочинає розповідь Леся Леськів. – Вони відбуваються раз на чотири роки. В Індії наша команда, за яку виступали ще Кальниш та Омельяненко, здобула друге місце у вправі МГ-5 і третє місце у вправі МГ-9. Вважаю, що могла виступити краще, але через антисанітарію в Індії отруїлася. Три дні не могла ні їсти, ні пити... Зазначу, що подібне в Індії пережили близько 70% спортсменів.

– Чи було підвищення у військовому званні додатковим стимулом для кращого виступу?
– Так. Але мені вже немає куди підвищувати звання (сміється). У спортивній роті, в якій служу, майор – найвища посада.

– Що запам’ятали з перебування в Індії?
– Не буду всього розказувати, бо в людей зникне бажання туди їхати. Розвиток Індії зупинився десь на 1950 році. Індія так і залишилася колоніальною країною. Крім Хайдарабату, де проводили Ігри, побувала ще в Делі. Столиця Індії виявилася зовсім іншою, більш цивілізованою, з нормальними готелями. Хоча корови ходять центром міста. Проте індусам треба віддати належне. Їхня бідна країна прийняла змагання з шістьма тисячами учасників. Вони здійснили подвиг.

– Чи задоволені перемогою і своїм результатом на Кубку України у Львові?
– Не те, що задоволена, радше була шокована тим, що  другого дня змагань у вправі ГП-4 набрала 399 очок з 400. Цим я повторила рекорд України з основної вправи. Але враховуючи результати з фіналом, рекорд Наталі Кальниш втримався. До речі, 399 очок – це мій особистий рекорд. До цього разів зо п’ять набирала 398. Хоча на тренуваннях 399 очок набираю завжди.

– Остаточний список олімпійської збірної України сформують у квітні-травні 2008 року...
– А починається відбір з січневого чемпіонату України. І кожен виступ враховуватимуть.

– Cтарший тренер збірної України Степан Старінський сказав, що у вас дуже великі шанси потрапити на Ігри.
– У кожного з нас дуже великі шанси. На виступ у Пекіні у вправах МГ-5 і ГП-4 претендують п’ятеро. Кальниш нині поза конкуренцією, а от за інші путівки (по одній у МГ-5 і ГП-4) борються Давидова, Омельяненко, Шитко і я. Знаєте, буває так, що сьогодні спортсмен влучає прекрасно, а через два місяці настає спад і довго не вдається вийти на свій рівень. Тож у стрільбі немає жодних гарантій.

– Головний тренер збірної Анатолій Кукса в нещодавньому інтерв’ю сказав, що Леськів, хоч і не блиснувши, добре підтримала команду в цьому сезоні...
– Він, напевно, мав на увазі виступ на чемпіонаті Європи. Там Кальниш виступила прекрасно, вигравши «Європу». А я і Олена Давидова виступили посередньо. Олена набрала 574 очки, я – 575. Але наш середній виступ дозволив піднятися в командних змаганнях на другу сходинку. Зі словами головного тренера не зовсім погоджуюсь, адже цього сезону тричі була у фіналах на етапах Кубка світу, де збираються всі найсильніші. Це хороший результат. До речі, згадана Давидова в Австралії здобула ліцензію у вправі МГ-5.

– Не боїтеся повторення неприємної історії, яка трапилася з вами перед минулою Олімпіадою в Греції? Тоді все почалося з того, що ліцензію завоювала одна спортсменка, а на Ігри поїхали ви.
– Не те, що боюся, просто передбачаю, що таке може бути. Але, думаю, всі ми відтоді змінилися, розуміємо, що в Пекін поїде сильніший на той час. Хоча не відкидаю, що тренерський штаб може віддати ліцензію гвинтівочників пістолетникам, якщо вони будуть кращими перед Олімпіадою. Якщо вже мова про Олімпіаду в Афінах, то тоді виникла дуже неприємна ситуація. За півроку до Ігор в мене «пішов» результат і тренери віддали перевагу мені, а не спортсменці, яка завоювала ліцензію. Ми стали ворогами. Я стільки пережила тоді! Всі ті листи, розмови... Знаєте, Олімпіада не варта тих зіпсованих стосунків, нервів, переживань. Це було жахливо. Чесно зізнаюся: навіть не ставлю собі за мету потрапити на наступну Олімпіаду. Братиму участь в Іграх – добре, не братиму – теж добре. Я не помру від того, що не поїду в Пекін.

– Що за історія трапилася перед минулорічним чемпіонатом світу, коли ви зламали ногу? Один із тренерів збірної назвав ваш виступ на тому чемпіонаті маленьким подвигом.
– Тоді за місяць до чемпіонату зламала ногу. Лікарі рекомендували зняти гіпс через місяць, а я зняла через два з половиною тижні. Виступила, до речі, там не зовсім вдало. У мене стався самостріл – і судді зняли 10 очок... А зламала ногу через халатність. Захопилася жінкою років 70-ти, яка о сьомій ранку бігала біля мого дому на стадіоні. Подумала: «Боже, яка вона молодець, в такому віці й біжить!» Рот відкрила – і вперед. У підсумку з бордюра нога підвернулась і зламалася.

– Розповідають, що під час змагань спортсмени можуть так професійно самозаглибитися, що не звернуть уваги на дизель, який працює поряд...
– Так і є. Ми настільки відключаємося, що не чуємо й не помічаємо нічого. Кожен постріл заново прораховуємо, прокручуємо в голові. Професіонали відключаються від усього, що зовні, входять, по суті, у транс. Спортсмен думає тільки про те, як вирівняти мушку, про технічні нюанси, а палець у цей час уже працює сам по собі. Тому що він реагує на зір. Очі бачать, до мозку надходить сигнал і палець натискає курок. Власне, професіонали не беруть участі у процесі натискання. Палець сам спрацьовує. Настільки це доведено до автоматизму.

– Наталя Кальниш чи то жартома, чи то всерйоз сказала, що шкодує про свій вибір стріляти з гвинтівки, оскільки перевезення дуже важкі. А ви не шкодуєте, що не зайнялися, приміром, стрільбою з пістолета?
– Щодо важких речей, ми всі скаржимося, жартома кажемо: «Які ж ми були нерозумні в молодості, що пішли на гвинтівку». Але я завжди кажу: «А де гарантія, що в пістолеті досягли б такого рівня?» До слова, нещодавно вперше у житті постріляла з пневматичного пістолета. І знаєте, навіть непогано виходило. Набрала 48 очок з 50.

– За свою багаторічну кар’єру ви виграли величезну кількість медалей, призів. Які для вас особливо цінні?
– Мабуть, ті, які виборювала в молодості. А ще 1994 року на чемпіонаті світу. У фінал я тоді вийшла з восьмим показником, вдало відстріляла і здобула «срібло». Це було тим приємніше, що з 1984-го в мене був спад.

– Чи не виникає відчуття, що у стрільбі для вас немає таємниць, усе, що можна, ви знаєте і вмієте?
– «Якби молодість знала, а старість могла...» (сміється). Так і тут. Знаєш багато, а вже не можеш. Настільки розумна, що часом собі заважаю цим. Мені б ці знання в 19-20 років! Не було б рівних тоді...

– Зізнайтеся, важко стільки років дотримуватися режиму, завжди обмежувати себе в чомусь?
– Звісно, важко. Але що вдієш. Під час змагань не можна ні зайвого з’їсти, ні поплавати, ні позасмагати. Ходиш і на себе « дуєш».

– Особливий, мабуть, наголос на тому, щоб руки не перевантажувати...
– О, ні! Це пістолетників стосується. Вони так себе бережуть, що мені аж соромно. Здорові мужчини, а ніколи не допоможуть сумку піднести. А в мене стрілкова сумка важить 18 кг і я її ношу туди-сюди щодня.

– Як вважаєте, жінки здатні на рівних бути суперниками чоловікам?
– Так (відповідає не задумуючись). Ну от, Люба Галкіна з Росії. Як на мене, вона будь-якого чоловіка могла б перемогти. Китаянки також можуть виграти в чоловіків.

– А на комп’ютері любите постріляти? Є думка, що комп’ютери допомагають у тренувальному процесі.
– Ні, це тільки щоб побавитися, розслабитись, отримати якесь задоволення. На комп’ютері люблю пасьянс порозкладати. Але так мало часу, що зараз не до пасьянсів.

– Один відомий пістолетник якось сказав, що може, не дивлячись, влучити в муху з 50 метрів...
– Не дивлячись – це занадто, а дивлячись – можна.

– Ви пробували?
– Ні. Але я зроблю те саме (сміється). Прицілюся і влучу. Навіть не сумніваюся в цьому. Це так легко і просто!

– А свої навички на практиці доводилося застосовувати?
– Ні. Полювання – не для мене. В нас багато стрілків, які ходять на полювання, але успіхів не мають. Полювання не залежить від того, як ти поцілиш, а від того, чи звір вибіжить на тебе (сміється).

– Яка у вас зараз найбільша мотивація у спорті? Чи маєте нереалізовані мрії?
– Нереалізовані мрії завжди є, адже цілі можна ставити все вищі і вищі. Мотивація – подобається мені стрільба. Не можу залишити. Я не знаю, чим зайнятися після цього. Чим я займусь? Бути тренером? Ні, не те. Мені подобається моя робота. Мене запитують часом: «Ой, що вам, спортсменам, там платять?» Але ж я займаюсь улюбленою справою, можна сказати, що стрільба – це моє хобі. А мені за це ще й платять!

Василь Танкевич

Львівська Газета