МЕРЛЕНІ: «Мені забракло витривалості»

На початку цього року, після народження дитини, Ірина Мерлені вирішила повернутися у великий спорт. По суті починати їй довелося спочатку. Колись добре знайомі прийоми призабулися, загальна фізична підготовка «розгубилася». Та буквально за півроку Ірині вдалося надолужити втрачене і здобути на чемпіонаті світу в Баку срібну нагороду. Попереду – новий злет?

«Мої амбіції спрямовані на Пекін»
«Найскладніше було згадати комбінації технічних дій. Я мусила знову навчитися відчувати боротьбу і суперниць. Адже раніше, доторкнувшись до конкурентки, я вже знала, чого від неї чекати, і за скільки секунд чи хвилин я в неї виграю», — каже Мерлені.

Єдине, над чим працювати не довелося, що нікуди й не зникло за півторарічну перерву, — це характер і бажання перемогти. Перший для чемпіонки Афін–2004 серйозний міжнародний турнір, який відбувся у Польщі за місяць до чемпіонату світу, засвідчив: українка перебуває у непоганій спортивній формі. Усі чотири поєдинки Іра виграла достроково, отримавши приз за кращу техніку.

Та все ж до Варшави не приїхали найсильніші борчині планети у ваговій категорії 48 кг. Через це Ірина не змогла повністю відчути свою силу і силу тих, з ким доведеться боротися за медалі в Азербайджані. Та попри це, до фіналу чемпіонату світу вона дісталася без особливих зусиль. Єгиптянка, іспанка, канадка, венесуелка — до всіх них Мерлена була нещадною. Від туше врятувалася лише представниця Канади. Львів’янка вигравала так легко, як і три роки тому на Олімпіаді, — не віддавши суперницям жодного балу.

Проте різниця все–таки була. «У Афінах я була в розкішній формі. А в Баку — просто в хорошій», — зізнається Мерлені. І ще одна відмінність. Фінальну сутичку в Азербайджані українка програла Чихарі Ічо — тій самій японці, котра поступилася нашій спортсменці на Олімпійських іграх–2004. Уболівальники, напевно, добре пам’ятають емоційну реакцію Іри на ту перемогу. А от поразку вона сприйняла абсолютно спокійно. Здавалося навіть, що ця байдужість зумовлена шоком. Однак срібна призерка Баку–2007 абсолютно тверезо оцінила те, що сталося: «За сім місяців складно повернутися по–чемпіонськи. Звісно, я хотіла виграти, та мені забракло витривалості. Однак і «срібло» вважаю добрим результатом. Попереду ще олімпійський Пекін — от саме туди і спрямовані мої головні амбіції».

«Гіпотетичні перемоги не потрібні»
Колись Мерлені сприймала друге місце як провал. Жоден результат, крім перемоги, її не влаштовував. Тепер вона зізнається, що в 25 років запалу стало менше, ніж у 18: «Тоді я була спрагла до золотих медалей. Нині ж володію усіма можливими титулами. Та це не означає, що мене не цікавить чемпіонське звання. Зовсім ні! Я повернулася у спорт заради ще однієї олімпійської перемоги. Виграти в Пекіні хочеться навіть більше, ніж в Афінах».

Цілком можливо, що на Іграх–2008 ми знову побачимо дуель Мерлені — Ічо. Та наразі українка не зазирає аж так далеко в майбутнє. До того ж Ірина сама визнає, що за останні роки підросло багато інших сильних суперниць. Серед них — і екс–українка Марія Стадник, яка виступає нині за Азербайджан. Раніше вона програвала контрольні сутички Мерлені, тому до збірної України не потрапляла. Це й стало для Стадник причиною зміни громадянства.

Сама Ірина не любить говорити на цю тему і з’ясовувати стосунки деінде, крім килима: «Навіщо займатися порожніми балачками, хто за кого сильніший і хто кого переможе? Гіпотетичні перемоги мені не потрібні. Я поважаю всіх суперниць і в жодному разі не збираюся когось із них недооцінювати. Надто дорого це може коштувати».

Утілювати задумане в життя чемпіонці допомагають брат Олексій і тренер Руслан Савлохов. Саме під їхнім пильним керівництвом вона продовжує свою медальну спортивну ходу. «Вони настільки вірять у мене, що я не можу, просто не маю права не виправдати їхніх сподівань. Спокійна впевненість моїх тренерів передається й мені. До того ж завжди можу розраховувати на підтримку чоловіка. На змаганнях він постійно поряд. Міцний тил — ось джерело мого натхнення», — визнає Ірина.

«Висока мета вимагає жертв»
Ведена своєю мрією, Мерлені повернулася тренуватися до Львова. Саме тут вона готувалася й до Афін: «У Києві мені бракує спаринг–партнерів. А тут, у Львові, під наглядом Ігоря Духа та Олександра Раковського я працюю... з хлопцями своєї вагової категорії».

Цікаво було спостерігати за цими протистояннями двох статей. Раніше не раз доводилося чути, що на тренуваннях Мерлені кидає хлопців. У спорт­залі Іра така ж зосереджена і так само налаштована на перемогу, як і в фіналі Афін чи Баку. І хлопців вона таки справді перемагає! Звісно, даються взнаки клас, досвід, самовіддана праця дівчини. Проте ця майстерність підкріплена головним — максималістським характером, настирливим і впевненим бажанням бути сильнішою завжди й у всьому. Мабуть, саме це є запорукою поповнення медальної колекції Мерлені.

«Тренуюся за тією ж схемою, що й три роки тому. Двобої з хлопцями складаються по–різному – перемагаю і я, і вони. Звісно, їм неприємно мені поступатися, адже чоловіки завжди і в усьому прагнуть бути кращими», — розповідає олімпійська чемпіонка.

Підкорювати найвищі вершини непросто. Та ще складніше — втриматися на них. Сама Іра говорить про це так: «Висока мета змушує відмовлятися від багатьох радощів життя. Наразі я мало часу приділяю синові й чоловікові. Артурчика доглядає мама разом із нянею. Але на вихідних я намагаюся вирватися до Хмельницького — до дитини. Андрій, чоловік, приїздить до мене сам, коли з’являється вільна хвилинка. Недавно запропонував відпочинок у Єгипті, проте я відмовилася — мушу готуватися до змагань».

Наприкінці грудня Ірина планує виступити на міжнародному турнірі в Донецьку, а 19 січня — на Кубку світу в Пекіні — місці майбутніх олімпійських баталій.

«Після спорту візьмуся за кар’єру співачки»
За спортивне життя Ірині Мерлені довелося побувати в багатьох країнах світу. Але, скажімо, Японія, Китай, Австралія — досі незвідані. Найбільше сподобалося нашій чемпіонці у Сполучених Штатах. «Країна контрастів», — каже вона, перефразовуючи афоризм із відомої радянської комедії.

Ірина любить гуляти вулицями Львова, підніматися на Високий замок, звідки, як на долоні, видно все місто. Хоча зізнається, що Хмельницький і Київ рідніші й миліші її серцю. Та попри свою туристичну пристрасть, найбільше часу Мерлені проводить усе–таки в спортзалі. Вільного від тренувань часу небагато — половина суботи й неділя. Іра намагається приділити ці півтори доби родині. «Артурчик настільки непосидючий, що забирає не менше сил, аніж тренування. Проте це приємні клопоти», — усміхається спортсменка.

Куди до неї не навідаєшся — у квартиру в Києві, батьківську оселю в Хмельницькому, кімнату гуртожитку в Кончі–Заспі чи у Львівському спортивному училищі — в Іри завжди і скрізь на столах лежать глянцеві журнали. Мерлені, яка познайомилася з багатьма зірками на «Іграх патріотів», завжди в курсі шоу–бізнесових подій. Мало того – вона хоче стати естрадною зіркою. «У четвер зранку, до тренування, займаюся вокалом. Після завершення справ у спорті збираюся взятися за реалізацію дитячої мрії — кар’єру співачки, — розповідає Іра. — Музику люблять усі, а боротьба такою великою популярністю, на жаль, не користується. Незабаром я планую записати власний диск. Пісні мені напишуть мої друзі–музиканти. Репертуар підбираємо разом із викладачем — це переважно ліричні композиції про кохання».

Одного разу на зборах у карпатському Заросляку, який фактично відірваний від цивілізації, Мерлені, завбачливо прихопивши з собою караоке, влаштувала колегам сольний концерт. У роздягальні Ірина теж любить співати на повний голос. Отак, виконуючи якусь пісню з репертуару Ірини Алегрової, Алли Пугачової чи Мадонни, олімпійська чемпіонка вдягається, взуває борцівки і чимчикує до тренувальної зали. Але професійна сцена буде потім. А поки що — килим, шліфування техніки прийомів і кидків, синці, розсічення й наступна Олімпіада...

Ірина ГОЛІНЬКО

Україна Молода