ФАДЄЄВ: «Успіхи Тетяни Петлюк – результат семирічної праці»

Немає більшої насолоди, ніж спілкування з розумним співрозмовником, який попри і справді непересічні успіхи, не б’є себе а груди, доводячи власну велич, а натомість здатний на самоіронію та жарти. У світі великого спорту такі особистості серед тренерського складу — явище дуже не часте, щоби не сказати — унікальне, Оскільки я не егоїстка, то пропоную і вам це коротеньке знайомство з наставником нашої провідної майстрині з бігу на 800 м Тетяни Петлюк — паном Олександром Фадєєвим.

Успіхи будь-якого тренера залежать од «матеріала»...

Уперше Олександра Євгеновича я побачила 2000 року в коридорах тодішнього Держкомспорту України, коли його представляли як головного тренера з видів витривалості. І хоча на цій посаді він протримався цілих чотири роки, побачити його за якимось із столів легкоатлетичного держкомітетського офісу було досить проблематично, бо він віддавав перевагу практичній роботі з підлеглими і, як класичний Фігаро, встигав побувати на всіх зборах і змаганнях чи не водночас. При цьому саме на період із 2000 по 2004 роки припав новий сплеск успіхів українських «середньовиків» та стаєрів, із яких найвідомішими були Іван Гешко та Сергій Лебідь...

— Будь ласка, — почувши такі мої спогади, зауважує Олександр Фадєєв, — поява всієї цієї плеяди не пов'язана напряму з моєю роботою, просто так склалося. Адже успіхи будь-якого тренера перш за все залежать од «матеріалу», хоч як би це брутально звучало. Просто настав час названим бігунам якраз у 2000 році «виходити в люди». Скоріш за все, саме тоді фахівці з бігу на середні та довгі дистанції критично поставилися до колись поширеної системи тренувань австралійця Лідьярда. Дозріли і вчасно відмовилися від неї, бо вона просто «вбивала» спортсменів.

Ідеї — пропущені через власний розум

— Ви не дуже добрим словом згадали систему Лідьярда, на якій свого часу «зійшовся клином» увесь біговий світ. Що саме в тій системі гальмувало розвиток досягнень бігунів?
— Пан Лідьярд радив бігунам розвивати всі якості окремо і в певній послідовності. Життя довело, що така практика — хибна.

— То на чому ви вибудували свою систему підготовки?
— Використав кілька ідей, зокрема — англійського тренера Джона Андерсена, що всі необхідні бігунам якості треба розвивати паралельно, рік у рік, роблячи на певних етапах невеликі акценти на окремі якості.
Потім в одній із праць професора Юрія Верхошанського («Антигликотичне тренування») надибав на розвінчення усталеної думки, начебто бігун під час тренувань і виступів має терпіти біль і боротися з ним. Автор цієї праці довів, що від болю може позбавити не осляче терпіння, а досягнення якомога вищого порогу анейробного обміну. Щоби спортсмен був здатний більшу частину дистанції долати саме в такому режимі. Пан Вєрхошанський до того ж навів зовсім нестандартну класифікацію по зонах навантаження...
Ще мене зацікавили роботи фахівців із лабораторії пана Сілуянова (Москва), які локально займаються проблемами витривалості й доводять, що будь-який успіх розпочинається з відповідної роботи м'язів. Зацікавила мене й методика наставника Марка Спіца — відомого у світі плавця.

— Але це все розрізнені ідеї...
— Саме спираючись на них я й виробив свою методику, згідно з якою всі якості розвиваються паралельно. і немає великої різниці між змагальною та тренувальною швидкостями, методиками тощо.

— Мабуть, ваше бачення побудови тренувального процесу визріло якраз до зустрічі з Тетяною Петлюк? А чи були у вас до неї відомі вихованки?
— Наприкінці минулого сторіччя в Росії я працював із дуже відомою бігункою Любою Кремльовою. На той час їй виповнилося 38 років, і Любі після серії травм ніяк не щастило відновитися. Наша спільна праця дозволила їй повернутися до своїх найкращих результатів, відмінно виступити на Іграх Доброї волі в Нью-Йорку. А в 2000 році ми розсталися. Був іще й досвід праці з фіналісткою чемпіонату світу Оленою Сторчовою...

— А що саме привернуло вас до роботи з Тетяною Петлюк?
— На час початку нашої роботи в неї, як у юніорки, виходили досить пристойні результати, але вона була класичним «продуктом» спортивного інтернату. У цьому я переконався, коли почав проводити тестування. Тож наступні два роки ми займалися виключно розвитком фізичних якостей і в результатах не прогресували. Тетяна настільки мені вірила, що спромоглася не звертати уваги на такий «застій».

— Ви разом працюєте вже сім років?
— Так. І на шостий рік співпраці вона стала другою на чемпіонаті Європі. А тепер виборола таке ж місце і на чемпіонаті світу. Підкреслю, що другою стала через тактичну похибку...

— На Кубку Європи Петлюк наразилася на травму. А як тепер почувається?
— Тоді, на жаль, сильно дісталося її хребцям, а це час від часу спричиняє на спазмування м'язів. Та за допомогою вмілих мануальщиків ми якось навчилися уникати подібних неприємнощів, хоча й не завжди так виходить, як плануєш. Ця ж травма не дозволяє нам працювати, приміром, зі штангою, тож обходимося іншими вправами...

— Які риси Тетяни роблять її найперспективнішим бійцем?
— Характер і висока мотивація. Вона здатна багато чим жертвувати заради спорту. Практично не «перегорає» під час змагань. Має від природи відмінну антропометрію. Вміє користуватися енергією, яка виділяється м'язами під час їхнього скорочення після розтягування (так звана репарація м'язів). А ще в неї відмінна техніка бігу, над якою ми останнім часом дуже багато працюємо, всупереч усталеній думці, ніби для середньовиків — це зайвий клопіт...

Замість післямови. За роки незалежності України наша легкоатлетична збірна на чемпіонатах світу і Європи завоювала 110 медалей. Фахівці вирахували, що 88 відсотків із них — продукт праці таких тренерів-індивідуалістів, як Олександр Фадєєв...

Людмила РАДЧЕНКО, «Спортивна газета»