ПРИГОРОВ: «У новорічну ніч шампанського не питиму»

Український призер Олімпіади зі стрибків у воду думає про «цивільну» освіту

ПРИГОРОВ: «У новорічну ніч шампанського не питиму»

Водні види спорту в Україні до найпопулярніших аж ніяк не зарахуєш. Утім коло прихильників будь–якого виду обов’язково збільшується після успіхів наших спортсменів на найпрестижніших турнірах — чемпіонатах світу чи, тим паче, Олімпійських іграх. Черговий імпульс глядацької зацікавленості стрибки у воду отримали після того, як на Олімпіаді–2008 у Пекіні бронзові медалі в синхронному виступі завоювали Олексій Пригоров та Ілля Кваша. До цього на п’єдестал головних стартів чотириріччя наші стрибуни востаннє потрапляли у 2000 році.

На минулому тижні в Києві відбувся міжнародний турнір, який зібрав найкращих стрибунів нашої держави й кількох зарубіжних. Змагався тут і харків’янин Пригоров, тож ми скористалися можливістю розпитати чемпіона Європи про його життя у спорті й поза ним через майже півтора року після олімпійського успіху.

«На чемпіонаті світу поставили собі підніжку»
— Олексію, минулий рік для вас вийшов різнобарвним — були як перемоги, так і невдачі на міжнародних змаганнях. Як би цей сезон підсумували для себе ви самі?

— Рік справді вийшов не надто вдалий. Хоча спочатку я став чемпіоном Європи, але потім трапився незрозумілий провал на світовій першості. «На світі» ми з Іллею готувалися перемагати, натомість припустилися незрозумілих помилок під час виступів. Складалося таке враження, що самі собі поставили підніжку.

— Кілька місяців тому Кваша обіцяв, що ще до нового року ви приготуєте нову стрибкову програму. Що ж у ній такого особливого?
— Ми орієнтувалися на нові вимоги, які міжнародна федерація висуває до стрибунів. Зараз нам непогано вдається робити чотири з половиною оберти вперед при виконанні стрибка, також маємо ще деякі новинки.

— Сезон у вашому виді спорту закінчився. Які нові цілі собі малюєте?
— Уже в лютому відбудуються перші змагання нового сезону — чемпіонат України. А найголовнішою подією наступного року, безперечно, стане чемпіонат Європи, запланований на серпень у Будапешті.

— Хоча б на новорічні свята паузу в тренувальному процесі збираєтеся робити?
— Якщо гадаєте, що піду у відпустку, то її не буде. Новий рік проведу в Харкові з батьками. Зараз хочу швидше оклигати після хвороби — застудився на відкритому Кубку України, тому якихось великих гулянок не планую. Але обов’язково зустрінуся з друзями наступного дня, а потім знову повернуся до тренувань. Адже без постійних вправ стрибуни швидко втрачають форму.

— У новорічний вечір можете дозволити собі випити трішки шаманського чи якогось іншого алкоголю?
— Шампанського ні, але келих вина, вважаю, шкідливим не стане. І, звичайно ж, нічим не зловживатиму.

«На турнірі в Києві з температурою настрибав на «бронзу»
— Минулого тижня ви виступили лише в одній програмі. Це через згадану вами хворобу?

— Так. Ще на метровому трампліні вирішив пострибати, але вже тоді мав високу температуру та почувався погано. Наступного дня пішов до лікаря, який порадив мені поберегтися й не змагатися в найближчі дні.

— Попри все, ви навіть стали бронзовим призером на метровому трампліні.
— Ви не уявляєте, скільки це коштувало мені зусиль. Хоча минулого року я навіть вигравав цей турнір. Шкода, що не виступив у інших запланованих видах. Дуже хотів показати з Іллею нову програму на триметровому трампліні — так би мовити випробувати її на суддях. Тож доведеться почекати до наступних змагань.

— Яке враження на вас справили суперники, які приїхали до Києва? Сильні спортсмени?
— Тут одразу можна виділити збірну Росії — вона завжди виступає потужно. Відчутно додали польська та грузинська пари, які посіли дві перші позиції у змаганнях на триметровому трампліні — саме із ними мені та Іллі довелося б змагатися за нагороди. Але наші спортсмени теж непогано виступили.

«Базу для збірної зводять повільно»
— Ваш партнер Ілля Кваша скаржився на погані умови для тренувань у Миколаєві. Мовляв, часто доводиться займатися в «сухому» басейні. Яка з цим ситуація в Харкові?

— Ще гірша. У нас лише один нормальний трамплін, на якому можна займатися. У Миколаєві є хоча б відповідний зал, і, попри певні тамтешні проблеми, я вважаю цей комплекс найкращим в Україні. Я сам там проводжу більшість своїх тренувань, тож удома зазвичай буваю хіба день–два на тиждень.

— Зараз багато говорять про тренувальний центр для збірної, який планують створити на базі столичного басейну ЦСК ЗСУ. Що ви про це знаєте?
— Про нього йдеться вже два роки, але зведення центру затягують. Кажуть, що до наступного літа роботи нарешті закінчать. Сподіваюся, що справа таки вигорить. Мені здається, що простіше було б вдосконалити миколаївську базу, де вже практично все готове.

— Доводилося чути, що на збори ви їздили в сусідні країни, зокрема до Мінська. І зараз буває, що шукаєте кращих умов у чужих басейнах?
— До Білорусі ми справді їздили, але то було раніше. Найприємніше нам готуватися в миколаївському басейні — саме там ми додали в майстерності. Якби ще не було постійних проблем із тренуваннями на Батьківщині — взагалі б усе було чудово.

— А не виникало бажання переїхати до того ж Миколаєва, де умови кращі за харківські?
— Якось навіть не думав про це, не виникало необхідності. Хоча я практично весь час займаюся там, і лише на змаганнях виступаю за Харків. Більше хотілося б, аби в Україні розвивали тренувальну структуру на місцях. Натомість через погані умови багато талановитої молоді не може заявити про себе. Зараз складається ситуація, коли деякі лідери збірної — представники Миколаєва — готові відмовитися від виступів за національну команду.

— У чому ж причина?
— Річ у тім, що нинішнє керівництво збірної практично не звертає уваги на непривабливі умови, в яких готуються миколаївські спортсмени. А тут же Ілля Кваша, Костянтин Міляєв, Олена Федорова та Алевтина Корольова — одні з найсильніших стрибунів України та далеко не останні у світі. Їхній базі не припадає нічого з нового обладнання, а ставлення тренерів та функціонерів іноді дивує упередженістю. Після останнього не надто вдалого чемпіонату світу мене з Іллею ледь не звинувачували у непрофесіоналізмі, хоча після Олімпіади та континентальної першості практично на руках носили.

«Не хочу випробовувати долю»
— Стрибки у воду є єдиним видом спорту у вашому житті чи ви колись пробували і ще щось?

— Були і хокей, і футбол із плаванням. Мій батько працює в басейні, то я змалку мав нагоду й на батутах пострибати, й у воді себе спробувати. Поступово почав стрибати з висоти, отак і займаюся цим дотепер.

— Але цікавитеся іншими видами спорту?
— У мене друзі великі фанати харківської футбольної команди «Металіст». Вони мають абонементи на матчі, тому я часто ходжу на стадіон із ними. Домашні ігри намагаємося не пропускати. Тим більше що «Металіст» своєю грою в останні роки дуже радує.

— А стрибанням у воду з мосту авторитет серед однолітків заробляли? Такі ситуації бувають у житті багатьох хлопців.
— Я часто думаю над цим і доходжу висновку, що ніколи не наважусь на такий крок. У басейні вже звик, що вода постійно прозора — можеш адекватно оцінити відстань до дна. А коли дно темне, то в ньому можна напоротись на все що завгодно.
Минулого літа був із друзями на морі, й вони мене гуртом умовляли стрибнути з пірса. Мовляв, ти ж спортсмен, покажи нам клас. Але я категорично відмовився — навіщо випробовувати долю?

— Однією з небезпек при пірнанні з великої висоти називають можливе ушкодження шийних хребців. Наскільки це відчувають такі як ви професіонали?
— Ще й як відчуваємо! І не тільки шия під загрозою, а й руки, які теж можна ушкодити при невдалому зануренні. А ще ж трапляються й падіння всією площею тіла на поверхню води. Після такого невдалого стрибка «пластом» іноді буває навіть важко прийти до тями.

— На відкритті Кубка України ви з цікавістю спостерігали за учасниками шоу комічних стрибків, які часто падають у воду саме «пластом», ще й гроші за це отримують. Не хочете собі таку професію після закінчення спортивної кар’єри?
— Клоуни, які нібито незграбно стрибають із різної висоти у воду — ще те видовище! Колись я теж брав участь у схожій події: на якомусь турнірі попросили розважити глядачів і зробити невеличку сценку зі стрибками.
А от про таке майбутнє ще навіть не думав, як і взагалі над тим, чим займатимуся після спорту. Зараз навчаюся в Харкові в державній академії фізичної культури, де маю отримати диплом тренера зі стрибків у воду. Подумую й над тим, аби здобути ще якусь «цивільну» професію. Що саме я виберу — поки й сам не знаю.

Олексій Пригоров
Майстер спорту міжнародного класу зі стрибків у воду.
Народився 25 червня 1987 р. у Харкові.
У синхронних стрибках виступає в парі з Іллею Квашою.
Бронзовий призер Олімпійських ігор 2008 р., чемпіон Європи 2009 р., чемпіон Європи серед юніорів 2004 р. (все — в синхронних стрибках із триметрового трампліна).
Тренер — Володимир Молчанов.
Перший тренер — Тетяна Топчанова.
Виступає за спортивні товариства «Колос» та «Динамо» (Харків).
Студент Харківської державної академії фізичної культури.
Зріст — 183 см, вага — 73 кг.
Захоплення — більярд.
Неодружений.

Петро ТРОЦЬ, Україна Молода

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Интересные факты
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.