ПРИГОРОВ: «У новорічну ніч шампанського не питиму»

Український призер Олімпіади зі стрибків у воду думає про «цивільну» освіту

ПРИГОРОВ: «У новорічну ніч шампанського не питиму»

Водні види спорту в Україні до найпопулярніших аж ніяк не зарахуєш. Утім коло прихильників будь–якого виду обов’язково збільшується після успіхів наших спортсменів на найпрестижніших турнірах — чемпіонатах світу чи, тим паче, Олімпійських іграх. Черговий імпульс глядацької зацікавленості стрибки у воду отримали після того, як на Олімпіаді–2008 у Пекіні бронзові медалі в синхронному виступі завоювали Олексій Пригоров та Ілля Кваша. До цього на п’єдестал головних стартів чотириріччя наші стрибуни востаннє потрапляли у 2000 році.

На минулому тижні в Києві відбувся міжнародний турнір, який зібрав найкращих стрибунів нашої держави й кількох зарубіжних. Змагався тут і харків’янин Пригоров, тож ми скористалися можливістю розпитати чемпіона Європи про його життя у спорті й поза ним через майже півтора року після олімпійського успіху.

«На чемпіонаті світу поставили собі підніжку»
— Олексію, минулий рік для вас вийшов різнобарвним — були як перемоги, так і невдачі на міжнародних змаганнях. Як би цей сезон підсумували для себе ви самі?

— Рік справді вийшов не надто вдалий. Хоча спочатку я став чемпіоном Європи, але потім трапився незрозумілий провал на світовій першості. «На світі» ми з Іллею готувалися перемагати, натомість припустилися незрозумілих помилок під час виступів. Складалося таке враження, що самі собі поставили підніжку.

— Кілька місяців тому Кваша обіцяв, що ще до нового року ви приготуєте нову стрибкову програму. Що ж у ній такого особливого?
— Ми орієнтувалися на нові вимоги, які міжнародна федерація висуває до стрибунів. Зараз нам непогано вдається робити чотири з половиною оберти вперед при виконанні стрибка, також маємо ще деякі новинки.

— Сезон у вашому виді спорту закінчився. Які нові цілі собі малюєте?
— Уже в лютому відбудуються перші змагання нового сезону — чемпіонат України. А найголовнішою подією наступного року, безперечно, стане чемпіонат Європи, запланований на серпень у Будапешті.

— Хоча б на новорічні свята паузу в тренувальному процесі збираєтеся робити?
— Якщо гадаєте, що піду у відпустку, то її не буде. Новий рік проведу в Харкові з батьками. Зараз хочу швидше оклигати після хвороби — застудився на відкритому Кубку України, тому якихось великих гулянок не планую. Але обов’язково зустрінуся з друзями наступного дня, а потім знову повернуся до тренувань. Адже без постійних вправ стрибуни швидко втрачають форму.

— У новорічний вечір можете дозволити собі випити трішки шаманського чи якогось іншого алкоголю?
— Шампанського ні, але келих вина, вважаю, шкідливим не стане. І, звичайно ж, нічим не зловживатиму.

«На турнірі в Києві з температурою настрибав на «бронзу»
— Минулого тижня ви виступили лише в одній програмі. Це через згадану вами хворобу?

— Так. Ще на метровому трампліні вирішив пострибати, але вже тоді мав високу температуру та почувався погано. Наступного дня пішов до лікаря, який порадив мені поберегтися й не змагатися в найближчі дні.

— Попри все, ви навіть стали бронзовим призером на метровому трампліні.
— Ви не уявляєте, скільки це коштувало мені зусиль. Хоча минулого року я навіть вигравав цей турнір. Шкода, що не виступив у інших запланованих видах. Дуже хотів показати з Іллею нову програму на триметровому трампліні — так би мовити випробувати її на суддях. Тож доведеться почекати до наступних змагань.

— Яке враження на вас справили суперники, які приїхали до Києва? Сильні спортсмени?
— Тут одразу можна виділити збірну Росії — вона завжди виступає потужно. Відчутно додали польська та грузинська пари, які посіли дві перші позиції у змаганнях на триметровому трампліні — саме із ними мені та Іллі довелося б змагатися за нагороди. Але наші спортсмени теж непогано виступили.

«Базу для збірної зводять повільно»
— Ваш партнер Ілля Кваша скаржився на погані умови для тренувань у Миколаєві. Мовляв, часто доводиться займатися в «сухому» басейні. Яка з цим ситуація в Харкові?

— Ще гірша. У нас лише один нормальний трамплін, на якому можна займатися. У Миколаєві є хоча б відповідний зал, і, попри певні тамтешні проблеми, я вважаю цей комплекс найкращим в Україні. Я сам там проводжу більшість своїх тренувань, тож удома зазвичай буваю хіба день–два на тиждень.

— Зараз багато говорять про тренувальний центр для збірної, який планують створити на базі столичного басейну ЦСК ЗСУ. Що ви про це знаєте?
— Про нього йдеться вже два роки, але зведення центру затягують. Кажуть, що до наступного літа роботи нарешті закінчать. Сподіваюся, що справа таки вигорить. Мені здається, що простіше було б вдосконалити миколаївську базу, де вже практично все готове.

— Доводилося чути, що на збори ви їздили в сусідні країни, зокрема до Мінська. І зараз буває, що шукаєте кращих умов у чужих басейнах?
— До Білорусі ми справді їздили, але то було раніше. Найприємніше нам готуватися в миколаївському басейні — саме там ми додали в майстерності. Якби ще не було постійних проблем із тренуваннями на Батьківщині — взагалі б усе було чудово.

— А не виникало бажання переїхати до того ж Миколаєва, де умови кращі за харківські?
— Якось навіть не думав про це, не виникало необхідності. Хоча я практично весь час займаюся там, і лише на змаганнях виступаю за Харків. Більше хотілося б, аби в Україні розвивали тренувальну структуру на місцях. Натомість через погані умови багато талановитої молоді не може заявити про себе. Зараз складається ситуація, коли деякі лідери збірної — представники Миколаєва — готові відмовитися від виступів за національну команду.

— У чому ж причина?
— Річ у тім, що нинішнє керівництво збірної практично не звертає уваги на непривабливі умови, в яких готуються миколаївські спортсмени. А тут же Ілля Кваша, Костянтин Міляєв, Олена Федорова та Алевтина Корольова — одні з найсильніших стрибунів України та далеко не останні у світі. Їхній базі не припадає нічого з нового обладнання, а ставлення тренерів та функціонерів іноді дивує упередженістю. Після останнього не надто вдалого чемпіонату світу мене з Іллею ледь не звинувачували у непрофесіоналізмі, хоча після Олімпіади та континентальної першості практично на руках носили.

«Не хочу випробовувати долю»
— Стрибки у воду є єдиним видом спорту у вашому житті чи ви колись пробували і ще щось?

— Були і хокей, і футбол із плаванням. Мій батько працює в басейні, то я змалку мав нагоду й на батутах пострибати, й у воді себе спробувати. Поступово почав стрибати з висоти, отак і займаюся цим дотепер.

— Але цікавитеся іншими видами спорту?
— У мене друзі великі фанати харківської футбольної команди «Металіст». Вони мають абонементи на матчі, тому я часто ходжу на стадіон із ними. Домашні ігри намагаємося не пропускати. Тим більше що «Металіст» своєю грою в останні роки дуже радує.

— А стрибанням у воду з мосту авторитет серед однолітків заробляли? Такі ситуації бувають у житті багатьох хлопців.
— Я часто думаю над цим і доходжу висновку, що ніколи не наважусь на такий крок. У басейні вже звик, що вода постійно прозора — можеш адекватно оцінити відстань до дна. А коли дно темне, то в ньому можна напоротись на все що завгодно.
Минулого літа був із друзями на морі, й вони мене гуртом умовляли стрибнути з пірса. Мовляв, ти ж спортсмен, покажи нам клас. Але я категорично відмовився — навіщо випробовувати долю?

— Однією з небезпек при пірнанні з великої висоти називають можливе ушкодження шийних хребців. Наскільки це відчувають такі як ви професіонали?
— Ще й як відчуваємо! І не тільки шия під загрозою, а й руки, які теж можна ушкодити при невдалому зануренні. А ще ж трапляються й падіння всією площею тіла на поверхню води. Після такого невдалого стрибка «пластом» іноді буває навіть важко прийти до тями.

— На відкритті Кубка України ви з цікавістю спостерігали за учасниками шоу комічних стрибків, які часто падають у воду саме «пластом», ще й гроші за це отримують. Не хочете собі таку професію після закінчення спортивної кар’єри?
— Клоуни, які нібито незграбно стрибають із різної висоти у воду — ще те видовище! Колись я теж брав участь у схожій події: на якомусь турнірі попросили розважити глядачів і зробити невеличку сценку зі стрибками.
А от про таке майбутнє ще навіть не думав, як і взагалі над тим, чим займатимуся після спорту. Зараз навчаюся в Харкові в державній академії фізичної культури, де маю отримати диплом тренера зі стрибків у воду. Подумую й над тим, аби здобути ще якусь «цивільну» професію. Що саме я виберу — поки й сам не знаю.

Олексій Пригоров
Майстер спорту міжнародного класу зі стрибків у воду.
Народився 25 червня 1987 р. у Харкові.
У синхронних стрибках виступає в парі з Іллею Квашою.
Бронзовий призер Олімпійських ігор 2008 р., чемпіон Європи 2009 р., чемпіон Європи серед юніорів 2004 р. (все — в синхронних стрибках із триметрового трампліна).
Тренер — Володимир Молчанов.
Перший тренер — Тетяна Топчанова.
Виступає за спортивні товариства «Колос» та «Динамо» (Харків).
Студент Харківської державної академії фізичної культури.
Зріст — 183 см, вага — 73 кг.
Захоплення — більярд.
Неодружений.

Петро ТРОЦЬ, Україна Молода

Интересные факты
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.